Консультація психолога

Перше повідомлення в темі :

Пропоную ділитись своїми переживаннями та складними, заплутаними ситуаціями. Все що так боляче тримати в собі краще розділити із кимось хто не осудить, а підтримає і розрадить.

Maljok пише:А самі батьки що кажуть, що пропонують? Йдіть і всерівно куди? Може якщо Ви їх так вже не влаштовуєте, то вони допоможуть хоча б із орендованою квартирою?

Вони нічого не кажуть, хочуть щоб ми тут жили, але це не життя...

Юлія, вибачте, зразу не побачила.
Все що робите в житті Ви - це Ваше лице. Все що Вам поганого роблять інші - це їхнє лице. Багато людей вміють проклинати але не всім це вдається. Все залежить як ви ставитеся до цього. З Богом в серці ніякі прокльони не подіють. Головне вірити що Ви захищенні Богом.
Насамперед поговоріть із чоловіком і дізнайтеся його думку на рахунок цього. Якщо він Вас підтримує, то можна сміливо робити зустріч родин і разом обговорити ситуацію. Якщо нічого не поміняється і до Вас таке погане ставлення просто так, а не через якусь конкретну причину...то говорячи простою мовою "забийте". Постарайтеся зосередитись на дитині і чоловікові, присвятити думки і час їм. Спробуйте поговорити із своїми бітьками - Ви їхня дитина і думаю вони оберуть Вас а не шепотіння із чужими. Якщо хтось пробує посварити Ваших батьків - Ви спробуйте їх мирити. З пустого місця нічого не буває, отже і Вашим батькам є через що конфліктувати. Головне, щоб знаючи це, Ви змогли допомогти їм вирішити непорозуміння і помиритись.
Мені дещо важко давати поради в цій ситуації адже знаю історію тільки Вашу. Тому результат залежить від Вас, наскільки Ви в собі знайдете сили і терпіння, а також вміння "закрити очі і вірити" що все буде добре. Бог ніколи не дає людині випробувань з якими вона не справиться. Ви маєте свою сімю і нажаль це Ваша єдина сімя, попередня (з татом і мамою) це минуле, це мама і тато які є окремою сімєю. Звичайно, ситуація є дуже неприємною і болючою, але зміни починаються із себе. Змінити ставлення до ситуації в собі - це великий крок назустріч спокою і щастю.
Нехай у Вас все получиться, спокою Вам і віри!

Наталіє, а коли ви із батьками говорите і розказуєте що Вам погано, як вони реагують?

Maljok пише:Наталіє, а коли ви із батьками говорите і розказуєте що Вам погано, як вони реагують?

З моїми батьками... вони за сім'ю, треба терпіти, десь поступитися... але я вже не можу так. Сьогодні їм дзвонила, сказали досить, збирай речі і їдь додому.

А його батьки як на це реагують? (на те що ви хочете їхати до дому)

Maljok пише:А його батьки як на це реагують? (на те що ви хочете їхати до дому)

ніхто ще нічого не знає, мене їхня реакція не хвилює... як і вони самі...

Раджу спробувати поговорити спочатку. Навіть якщо Вам байдуже яка буде їхня реакція, це все ж залишаються батьки Вашого чоловіка і дідусь з бабусею Вашої дитини. Можливо саме через внука вони стануть більш стриманішими і можна буде зними сісти і обговорити те як Вам всім разом жити дальше. Краще один раз все в очі висказати ніж довго мучитись через погані взаємини. можливо щось колись сталось що вони так поводяться. Для Вас це може бути дрібничка, а для них - велика образа. не слід забувати що всі ми різні і на речі можемо реагувати теж по різному. Спробуйте перед відїздом поговорити начистоту, якщо ви і так намірились зробити такий крок, то краще поговорити ніж потім жалкувати. адже скоріше усього батьки чоловіка так і будуть говорити іншим "От істеричка, взяла і поїхала, навіть нічого не сказала" (це мислення людей підстаркуватого віку))). Якщо нічого не получиться ви з чистою совістю зможете сказати що Ви зробили усе можливе!.

Дякую за пораду, але я тут вже п'ять років так живу, коли починаємо розмовляти завжди винні ми з чоловіком бо нам все не так... тому я навіть не буду пробувати, як тільки з'являться квитки поїду додому. З чоловіком ми вже давно говоримо на цю тему... коли знайде кращу роботу, переїдемо в інше місто, а поки так буде.

Це Ваше рішення і Ви маєте слухати свою інтуіцію і серце. Якщо Ви вже вичерпали усе терпіння то краще поїхати. Можливо саме на відстані вони переосмислють всі дії і вчинки і стосунки покращаться. Вам бажаю спокійного життя і радості від кожного дня. Нехай синочок росте Вам на радість. Шукайте позитив у всьому - тепер Ви точно знаєте як не будете поводитись із своєю майбутньою невісткою. Тримайтесь!

Дякую Світлано...то гарна порада.Тому всьому дуже важко повіритиі я розумію що для вирішення проблеми одної мене і моєї субєктивної думки замало....та і чесно кажучи навряд чи можна змінити думку до себе людини якій вже 75 років....То дуже складна ситуація....а я невольно стала її учасником сама того небажаючи....

Ніяких причин мене ненавидіти він не має....бо маленька дитина навряд чимогла щось страшне вдіяти коли вони від нас відвернулися....

головна моя проблема в тому що сама кою дурниці і хочу щоб мені пробачили а коли мені щось роблять пробачити не всилах...Я дуже люблю своїх батьків..а особливо маму...мені її шкода що неможу захистити від тих злих язиків...шкода що тато має таку стратегію.....і сваряться вони тому що мама всеодно мене підтримує....хоч івилаяла...я зрозуміла що ображати людей так не можна....а тато ні разу не захистив мене хоч сам знає причину сварок...хто їх породжує...але він каже що я винна...це мене бісить....Я розумію одне...що він винен в тому що нас ображають...бо він нічого не зробив щоб захистити...поговорити і визвати на самосуд...ніхто не розбирався з тимщо і чому...Він каже що це мої батьки...хоч ім на мене пофіг....але щож робити...я те все розумію і його розумію,але неможна так душу виливати людям які тебе обісруть....вибачте...вони його не люблять і баба навіть казала те в обличчя....вони мають дочку і нею живуть і її дочкою....а син то таке....
Вони зі мною не спілкувалися поки я вчилася і поки заміж не вийшла...навіть не поздоровляли з днем народження...а от коли вийшла заміж і переїхала з нашого містечкавибачте забитого в Київ...ооооо .....почали звонити і питати...цікавитися.цежподумали що Київ то престижно і чоловік у мене посаду високу займає...та ще й ліки робить...отоді я дала відсіч всім вони мене довго домагалися...поки їх внучку не образила....

Юлія, нажаль такі ситуації трапляються і головне запитати саму себе - а що хочу я? Від цього і відштовхуватись. Частіше говорити із мамою, Ваша підтримка буде їй необхідна. Чоловіки більш раціональні ніж жінки, мама любить просто так, а батько за щось. Тому із Вашим татом потрібно поступати "не словом, а ділом". Показати що Ви хочете жити мирно, без конфліктів і що Ви дуже жалкуєте за цю ситуацію. Коли ж не зміниться нічого, переверніть своє життя із "я-минуле" в "я-теперішнє і майбутнє". Відпустіть всі образи. Коли ми прощаємо іншим, наші промахи прощаються і нам. Ви маєте своє життя і свою душу, наскільки Ви будете чистими перед людьми настільки Вам і життя буде вдаватись. Якщо застрявати на минулому - воно Вас поглине і Ви з нього не виберетесь. Заради своєї сімї навчіться дивитись на світ простіше - прокляли, то перехрестіться, помоліться, поцілуйте синочка і чоловіка, усміхніться і зїжте шоколаду! Банально, але опанувавши себе зараз Ви зміните ситуацію завтра! Бажаю Вам більше позитиву від простих буденних речей!

Maljok дуже вам дякую за поради.
і ми з чоловіком вже помирилися.дякую вам!

Коли я поряд з ними то відчуваю себе дівчинкою 12-13років яку загнали в глухий кут....Дуже важко на все забити хоч я і намагалася...бо мої батьки забити не можуть...бо їм не всеодно...бо для них я тепер сволота.яку пробачити не можна за таку образу "сестри"..Та вона мені ніколи такою не була...товсе люди знають...Але вони обрали її сторону тато каже мені за тебе дуже соромно і навіть пробачення за мене просив...то якийсь жах...Блін за що він має перед ними прогинатися..то моя помилка і я перепросила і взагалі до чого тут всі інші...Я думаю так..ми б самірозібралися..посварилися-помирилися..чого втравлювати всіх...Може то так правильно...не знаю

Доречі чоловік вкурсі всієї нашої важкої ситуації...і сам бачив все на власні очі.....вінмене підтримує...дуже....дякувати що хтось...тато говорив з ним...думав що я змовчала...не сказала йому...А чоловік став на мій захист і сказав...типу ви ж не питаєте чому вона її образила...А чому...просто так люди один одного суками не ображають..Короче кажучи він розказав все йому що думає про них усіх..
Я про все можу сказати чоловіку і то моя розрада.Я говорю все іхороше і погане він вилаяє але дасть пораду...я знаю що правильну.Він каже забий навсе....але чомусь не виходить і всежтаки мене чіпає.....ми живемо дуже далеко від тих усіх людей..за 400км і навіть тут мене дістають..

Зі мною точно щось не так

Юля, з Вами все добре! У Вас просто склалася така ситуація. Але це все зовнішнє, в середині я думаю Ви є доброю людиною, якщо жалкуєте за ті слова. Знаю що тяжко коли батьки відвертаються, але час гоїть рани. Ви їхня дитина, вони зляться не на Вас, а через вдаваний сором. Для них важливо що думають інші бо нажаль це таке покоління. Для нас все інакше, ми можемо забити на все, але батьки ні.
Цініть те що Ви маєте - не завжди знайдеш чоловіка який буде цілком захищати дружину. Ви маєте дитинку і прерасного, люблячого чоловіка - заради цих людей варто жити далі і відганяти від Вашого життя усі негаразди і сварки. Не допускайте щоб проблеми входили у Вашу сімю, оберігайте сімейне вогнище. Ви ж берегиня сімї. Памятайте про це. Як би не було важко, посміхайтесь до синочка, цілуйте чоловіка, і живіть на позитиві!

Ви кажете розмовляти з ними, чоловік сказав своїй мамі, так вона знову ж нас винними зробила от і все...

ви праві Світлано на всі 100...треба жити своєю сімєю і думати про чоловікаі дитину...а всі інші нехай як що хочуть те і думають...мені до того байдуже...Дістало всім доводити що я не жираф
дякую вам))

Наталія, Ви готуйтеся що скоріш за все, Ви завжди для них будете винні. Хоча це не є правда, але їм легше жити з такою думкою. Якщо Ви вирішили змінювати своє життя то праві Ви, а їхня думка - це лише їхня думка, її потрібно знати для того щоб розуміти які у Вас із батьками стосунки. Не варто переставати спілкуватися із ними, слід завжди шукати компромісів. Але якщо зараз Ваше терпіння закінчилось то найкраще буде зробити перерву, відпочинок, просто поміняти оточення. У Вас буде час все обдумати і в них також.

Привітик... я зрозуміла, що не можу жити з іншими людьми і проблема не в них, а в мені... вони мені дістають своїми повчаннями, зауваженнями і докорами... всім я не така, всі хочуть щоб я була якась ідеальна...

кавуся,в дома те ж все нервує???

тут добре, але я вже точно знаю, що не можу жити з іншими людьми... проблема не а них, а в мені...

Якщо людина докоряє в чомусь іншій людині - це її проблема. Якщо комусь не подобається те що Ви робите, нехай шукають причину в собі. Якщо Вас все влаштовує, Ви поступаєте як Вам велить серце і розум - Ви вже праві в тому, що жиєте так як Вам подобається.
З точки зору психології, якщо одній людині щось не подобається в іншій - це своєрідна проекція своїх негативних рис характеру (які не усвідомлються) на другу особу. Отже скоріш за все, це не у Вас проблеми, а в психіці інших.
А на рахунок "що всі нервують" - класне відео є [Ви повинні бути зареєстровані та підключені , щоб побачити посилання]

Як відверто сказати людині про те, що відчуваєш і при цьому так щоб не зробити їй боляче?

Потрібно, перш за все, вирішити, що важливіше - бажання висловити свою думку чи небажання образити людину. Якщо перше - то потрібно спочатку описати свої почуття, як самій ця правда, а потім викласти краще все як є, без звинувачень і дорікань - що є то є. Якщо ж друге важливіше, то слід почати із опису стосунків своїх із людиною в позитивних тона, розказати за що цінуєш людину, а потім легенько, між слів, згадати свою думку.
Якщо можна розказати деталі, можливо я більше щось підскажу.

Дякую, буду думати... чи взагалі мені це потрібно.

Любі КАРАПУЗИКИ!
Давайте проведемо міні-тренінг.
Завдання наступне - намалюйте на листочку (будь-якому) овечку у бутилці...
Обмежень немає ніяких!
Завтра-післязавтра усім хто відпишеться про виконання завдання в темі - в приват напишу розяснення (опишу варіанти пояснень).
Творіть і витворяйте!