Дружби немає...чи я помиляюся???

Перше повідомлення в темі :

Не вірю в дружбу між жінками...Жінки не вміють дружити і цінити дружбу, а можливо вона їм не потрібна...
Завжди є якась користь...заздрість, не порозуміння...
Не розумію, чому люди які дружили з дитинства через кільканадцять років стають зовсім чужими, у них немає нічого спільного...хоча колись зарікалися, що завжди будуть разом, що ніколи не відвернуться...час робить своє, все біжить все міняється.

На даний момент немаю поруч такого друга з яким можна булоби навіть просто піти попити кави і попліткувати, поговорити про життя...поділитися проблемами :(

Є люди з якими мені цікаво і в нас багато спільного, але вони далеко...

Сподіваюся, що у вас є поруч вірний друг!!!

В мене є справній друг.Хоч ми не здзвонюємось кожного дня,але я знаю якщо мені потрібна допомога чи підтримка,то я завжди можу звернутися до неї.Звичайно з роками змінюються інтереси,погляди.В когось робота,а в когось діти.Але як приємно зустрітись і просто "потріпати язиками" про все на світі...

iriwa, в мене також є дві такі подружки, і , напевне, тому так довго і добре дружимо, що не бачомося кожного дня, нам немає чого ділити.

В мене є найкраща подруга,але всеодно справжнім другом вважаю чоловіка)) свого))

в мому випадку залежно від періоду є й друзі ! наприклад школа-дружили , потом коли переїхала вчитися-інші друзі , коли сімейне життя-ще інші, але зі всіх таких кількох яких я вважала свого часу друзями на все життя, зарас нелишилося сліду, ми підтримуємо звязок-але це вже не та дружба-різні інтереси, напевне мені неповезло-бо люди хоч і добрі попадаються на шляху-та щоб на довгі роки з кимось отак дружити-і говорити на довільні теми-то нажаль нема! поки що маю подругу з якою від 2006 року дружим, доречі наше знайомство відбулось у пологовому будинку,тоді я вперше стала мамой ! але полегшує дружбу мабудь те що живем в одному місті ! але щоб таким супер вірним другом-то нажаль назвати неможу !

Моя подружка, з якою я дружила з дитинства і до свого заміжжя зараз зі мною практично не спілкується. І все банально- її чоловік колись хотів зі мною зустрічатися, я йому відмовила, після чого они почали зустрічатися. Я вийшла заміж, вона ще була дружкою у мене на весілля ,а потім- все.... Я їй ще пару разів надзвонювала, у неї завжди не було часу.... зараз вітаємо одна одну по телефону з днем народження.
Але на даний момент маю подружку, якій цілковитто довіряю. Коли у мене в житті були труднощі, вона мене дуже підтримала. Зараз мси часто бачимося, бо живемо в сусідніх будинках ,гуляємо ,ходимо в гості, теревенимо про все на світі. Тому думаю ,що жіноча дружба таки є. ПРосто треба зустріти ту людину, з якою ти зможеш ділитися сокровеннимі яка тебе не зрадить.

це все залежить від виховання, якщо ти корислива людина - то і дружба у тебе корислива буде, якщо ти любиш допомагати то і дружба у тебе буде хорошою. Ми з подругою як сваримось то потім миримось, я розумію її поступки, вона мене розуміє( і ми з нею несваримось((( я завжди в неї прошу пітримки, вона ще мені не відмовляє. Я так думаю що це через те що вона рорзумна. Я впевнена що ми з нею завжди будемо дружити)

Більше не хочу шукати друзів нових... не хочу розчаровуватися в людях... не хочу знову лишитися сама. Тому краще тримати дистанцію... хоча іноді знаходиш людину яка тобі близька і думаєш ось вона... але.

Ой..то дуже важко бути одному....е говорити з людьми і бути відлюдьком...Нерви можуть не витримати... Все накоплювати у собі то дуже небезпечно для організму.
Я зараз мрію про людей...про спілкування...Чесно мені байдуже з ким і яким воно буде....щирим чи фальшивим....аби було хоч якесь...

Нещодавно дивилися з чоловіком передачу про скриті камери...на що я сказала....ото б мені ту взяти і понаставляти по квартирах деяких людей...а він каже а навіщо то тобі? Тю, кажу дивний...та цікаво що вони про тебе думають, що говорять....На що він відповів...Тоді ти нізким спілкуватися не будеш...

Мене це зачипило і справді ми постійно думаємо про те що про нас скажуть люди....як вони нас оцінять і що кому набрешуть....Із-за таких помилок ми часто втрачаємо людей які могли б бути з нами...Злимося або просто перестаємо спілкуватися не дав нікому нічого пояснити...все дуже погано закінчується...особливо коли тобі не байдужа чужа думка....Т
Тому дівчата не намагайтеся читати поміж рядків а сприймайте всі слова і дії за чисту монету....Уявіть що ви діти і вам байдуже що про вас говорять..Ви просто граєтеся і насолоджуєтеся життям...

Я думаю, якщо знати свою людину, то тобі буде байдуже що вона про тебе думає... подруга, друг має сприймати тебе такою яка ти є людина, з усіма твоїми плюсами і мінусами, а я фальшивих друзів не хочу, хочу щирих... відкритих.

Ще раз переконуюся, що не можна отак взяти і дружити з тією людиною з якою хочеш... думаєш, що ви друзі... знаєш її п'ять років.. а потім бац і все скінчилося... важко втрачати людину з якою тобі було приємно спілкуватися... все проходить...
Впевнено можу написати, що більше не шукатиму друга, не потрібен він мені!!!

Кавуся, а в мене не має найкращого друга. Так друзів багато, но щоб я із кимось поділилася якоюсь таємницею, чи сказала те що мені наболіло - таких немає. Допоміг мені гіркий досвід коліжанок...

І в мене не має найкращого друга... та й просто друзів теж мабуть.. є хороші знайомі))

І в мене немає таких друзів. З 7-го класу листувалися з однією дівчиною,ровесницею,з сусіднього міста. Писали про ВСЕ,просто "виговорювались" одна одній. Тепер вона моя кума(хрестила Аліну). І я вже не можу їй розказати геть про ВСЕ. Да,вона моя найкраща подруга,але я в принципі закрита людина і дивлячись в очі людині не завжди можу відкритися,навіть їй. А ще я мало довіряю людям.Нам що треба? Комусь вилити душу,може почути якусь пораду. І мій найкращий друг у цьому на сьогоднішній день-це наш форум. Мене тут ніхто не знає і я можу написати вам тут про найпотаємніше. І,мабуть,мені і не треба реального друга для цього. Напевно,все-таки,дружби немає. Справжньої немає.

Ксюша, повністю підтримую вашу думку, в мене так само, тільки на нашому форумі можу виговоритися.

Знаєте чим добре спілкування на форумі, тим, що ти нікому не нав'язуєш себе і свої проблеми чи радощі... ти пишеш, алюди які хочуть тебе підтримати чи просто відповісти пишуть самі, тут ніхто нікого не змушує слухати чи ще щось... в житті буває, що людина не може відмовити коли не хоче слухати... або їй не приємно... в інтернеті все простіше.

Бо щоб вийти десь в люди,прогулятись,розвіятись підійдуть навіть просто знайомі. Та навіть і на самоті можна непогано провести час. Просто настали такі часи,що не знаєш,чи самому собі можна вірити. А справжня дружба ,мабуть,повинна триматись в першу чергу на довірі і взаємоповазі. Це така моя думка.

Дівчата читаю тут ваші коментарі і дурію....невже вам не хочеться з кимось попліткувати??
А я навпаки людина комунікабельна і коли нізким не спілкуюся, то це великий стресдля мого організму. Обожнюю посиденьки з подружками і просто кудись сходити в гості і небачу в цьому нічого поганого.
Ви тут описуєте дружба і все таке...чи є вона чи нема...думаю все набагато простіше. Коли тобі не відмовляють і коли тебе слухають ти говориш що вона є...а коли ні то ніби не існує. Але дружити то не значить постійно комусь плакатися чи когось обговорювати...думаю дружити можна з усіма але для того має бути бажання.

ви праві певною мірою.але слово друг ми не можемо віднести до кожної людини.під цим розуміємо не тільки балачки і т.д а й довіра-всім не будемо довіряти і так далі.Звичайно при бажанні можна дружити з усіма але всеодно є людина в якій на 100 процентів можете бути впевнені і це є друг.

Я написала це не для того щоб когось переконати а з власного досвіду. Коли у мене не було бажання з деякими людьми спілкуватися то я шукала поводу щоб з ними не стикатися а коли було то навпаки шукала можливості зустрітися.
А з приводу довіри то дуже важка тема бо нажаль і собі на всі 100 довіряти не можна. Ти можеш бути спочатку на когось ображений і сказати про те подругам а все те може вилізти проти тебе колись у майбутньому.
У мої студенські роки у мене була досить дивна історія з подружкою, бо вона дійсно була нею ми, як каже моя мама і їли з однієї миски))) Були однокласницями і навіть вступили в один універ, де разом жили у гуртожитку. Сталося так що мені сподобався один хлопець вона звичайно про це була вкурсі і як не банально як виходить в кожній історії вона стала між нами. Вірніше я так думала, ні я була впевнена. Сусідка по кімнаті сказала що бачила їх разом біля гуртожитку і ніби там іскри летіли від кохання аж до неба. От так все сталося, але я не зчинила скандалу а просто перестала з нею спілкуватися і вмикнула ігнор, згодом виселилася з кімнати і так далі. Наше спілкування на тому скінчилося. Чесно було так боляче і незрозуміло як же так...І чому вона так вчинила, але слухати я не збиралася бо горда дуже, тому ніхто і ніпрощо не здогадувався чому ж я така свиня оце з подругою не спілкуюся. Зараз розумію що аби розказала їй тоді все і вилила купу бруду то ще гірше було б...добре що здержалася. З хлопцем теж все дуже сумно, я його більше ніколи не бачила...Раз відшила і забула, думала що я ображена і все таке. Пройшло 5 років і коли ми отримали диплом всі так напилися що просто жах і та дівчина яка мені повідомила тоді про Олю і Рому відкрила мені очі і сказала яка я тільки дура що їй тоді повірила, вона все вигадала і нічого того не було, просто хотіла мене боляче вколоти. Я була лідером тому хотіла нашкодити.
Ось скільки часу пройшло а тепер виходить що я вина а не вони...вона то була правда мені другом а от я предала її вірність і повірила людині яку знала всього нічого. Я вибачалася і розказала те все Олі але вона і слухати не захотіла сказала що довіри немає,що я свиня. Я знаю що нічого не повернути, так сумно і гидко(

м-да, не дуже приємна історія... Улянка, я не можу сказати, що в мене нема друзів, їх повно, і гуляємо разом і на дні народження ходимо і дітей хрестимо. Але я неможу розказати те найпотаємніше, те що інколи би хотіла розказати, бо одного разу про це можуть дізнаються інші.
Було це ще в школі, моя подруга, запросила мене на дискотеку, яка відбувалася в школі ( це був 10 клас, а я пішла після 9 класу в ВПУ), бігла туди на крилах, а виявилося мені хотіли зробити боляче, заходжу і бачу моя "подруга" і хлопець, яким я марила, цілуються ( там навіть потрібно сказати інше слово, но не буду), я встрагла. Вона добре знала за мої почуття і чого я туди прийшла, і бачила що я прийшла... Моїй "РАДОСТІ" НЕ БУЛО МЕЖ.
Училище, подруга не розлий вода, все про мене знала, на останньому курсі заявила, що я її все життя завідувала, бо вона гарна і має багато хлопців ( я тоже не страшна і тоді мала хлопця, тільки одного). То був такий удар... слів нема, оскільки я не обідчива і гніву довго не тримаю, ми зараз спілкуємося, но то не те, а ми тоже їли з одної миски, спали одна в одної, всі завідували нашій дружбі. Зараз вона розказує мені все, я слухаю, но свого більше не довірю! Я для неї так і залишилася вірною подругою!
І в мене питання, чи існує дружба? Нажаль для мене її немає!

ОЙ,дівчата!Аж боляче читати.В мене таких ситуацій не було і не уявляю як це боляче.Хоча була одна ситуація але це не через хлопця.Зараз з тією дівчиною не спілкуюся теж однокласниця.Але маю інших подруг і задоволена ними.Були такі ситуації що подружки зустрічались з колишнім хлопцем але мені говорили самі про це.Але я не ревнива мені якось всерівно було.Інколи сама дивувалась чому мені настільки байдуже.Чоловіка теж не ревную-хоча інколи може пройти морозець легенький

Щось подібне і в мене було,тільки не за хлопця. Попробуй попліткуй,якщо твої собеседніки швиденько донесуть всю інфо до об'єкта пліток,причому не сказавши,що і вони теж приймали участь в обговоренні. А я ніколи не розбазарювала подібного. Не люблю ставити людей в незручне положення. Саме тому я вже давно на подібних посиденьках займаю нейтральну позицію,коли заходить мова про спільних знайомих. І взагалі,зараз багато заздрості.

Основне щоб доносили так як ми говоримо а не по своєму і ще перекручено+додали ще щось

А ще я подумала,що напевно тут кожен правий по-своєму. І оте існування чи неіснування дружби залежить від нас самих. Від того,що для нас є дружба,як ми сприймаємо ситуації, чого ми чекаємо від друзів і що готові дати взамін. Мені особисто важко відкриватися людям,бо я така є,така непроста,на жаль.Якщо мене 1 раз обманути,зрадити,то я втрачаю бажання спілкуватись з тою людиною,я то спілкуюсь,але вже ніколи не відкриюсь. Не можу бути байдужою. А ще в шкільні роки,в студентські було не так,було все простіше,бо не ті заботи були,не той розум,та й не той вік.

Мені здається,що ми тут всі такі тому і зібралися. Бо в кого достатньо спілкування в реалі,той не шукає його на форумах. Це моя особиста думка.