Наші колишні...

Перше повідомлення в темі :

Ну, кому з нас не розбивали серце? Хто з нас не писав вірші чи не придумував вислови і статуси про розбите кохання. У людині часто закладено саморуйнування, і так часто винуватцями наших душевних ран є ми самі.

Чи підтримуєте ви стосунки з своїми колишніми коханими... як розійшлися і чому?

Побажайте своєму колишньому хлопцю хоча б удачі, бо своє щастя він все-одно вже провтикав.

знайшла в мережі ,але незаходив дуже давно..я так розумію що напевно загубив пароль абощо...що робити я незнаю...

якщо це для вам так важливо... то подзвоніть, але що ви хочете почути від нього?

Я тоже не розумію, навіщо шукати зустрічі???

сама незнаю...може це від скуки вдома..а може хочеться адреналіну...сьогодні хочу..завтра ні...

Львів'янка пише:сама незнаю...може це від скуки вдома..а може хочеться адреналіну...сьогодні хочу..завтра ні...

мене нагадуєте...я теж шукала зустрічі, дзвінка... і він сам мене знайшов в неті, потім дзвонив, ми розмовляли... а зараз спілкуємося як хороші друзі )))

колишні... так іноді приємно згадати... завжди я йшла... як тільки чула пропозицію одружитися (до чоловіка зустрічалася з 3-ма хлопцями, з кожним по 3 роки). Чоловік їх знає і всі стосунки були на його очах, але ревнував тільки до останнього, бо почуття були шаленими. Фотографії маю і в компі і в альбомі, але повидаляла там де в обнімку і т.п... Іноді бачимося - вітаємо зі святами, але чомусь їхні теперішні дівчата вимагають видалити мене з друзів в соц.мережах

Я до колишніх ставлюся за принципом "умерла - значит умерла" в чоловічому варіанті. Їхні спроби дізнатися про моє поточне життя через подруг - викликають лише іронічну посмішку "Чого не йметься?" Думок про повернення, теплі моменти, ба, навіть про просте спілкування "привіт" не виникає. Не знаю, чому так, може мені дійсно все одно хто, де і як з них.
Недавно ще виявила дивну категорію чоловіків, не знала раніше, що так буває. Ось уявіть, ви добре знаєте цю людину, якийсь період життя спілкувалися, нормально спілкувалися, жодних натяків навіть на платонічні почуття чи легкі романтичні зітхання, але як тільки ці дивні істоти чоловічої статі дізналися, що у мене вже є дитина - з друзів у соцмережах повіткали пачками. Як це зрозуміти? До мене не доходить навіть, що це за явище.

а ви вірите в дружбу між протилежними статями...завжди так є,що один відноситься більше як друг...

я вірю в дружбу між чоловіком і жінкою більше ніж між жінкою і жінкою... але коли дружать протилежні статті то вони або вже мали якісь почуття (стосунки), або все ще попереду

Я також вірю у дружбу між чоловіком і жінкою, приклади у мене є з власного досвіду і нікого не лякає, що у мене є дитина. Я нормально цих кількох друзів можу запросити на зустріч і піти або сама, або з чоловіком - абсолютно нормальні відносини. Це швидше відносини "свій пацан", якось тяжко мені сказати, що хтось до когось нерівніше дихає. Принаймні, коли хлопець зі мною обговорює кгм... своїх дівчат, ну, не знаю... чи може так нерівно дихаючий робити.
Але це ми вже трохи оффтопимо

У мене колись теж був такий друг, з яким я могла поговорити про своїх ухажорів, а він попитати поради у відносинах з своїми немалочисленними "подругами". Ну закінчилося все тим ,що він почав мені натякати на те, що може би то дружба переросла у щось більше. Зараз, звичайно ,з ним спілкуюся, але вже особисте життя з ним не обговорюю, хоча він частенько любить поговорити про своє бурне холостяцьке життя

от і я проце...рано чи пізно хтось починає нерімно дихати із двох друзів і хоче чогось більшого...але незавжди про це говорять...

оо..в мене було багато друзів,тільки нажаль як потім вияснилось вони хотіли зі мною бути,а я лиш сприймала їх за друзів...розказувала їм за своїх хлопців...навіть не уявляю як їм було то слухати..(

Колись дуже довго була сильно закохана в хлопця. Його родичі не проти були бачити мене невісткою, але він крутив світом, бо шукав собі багату красуню. Тепер він розлучений(одружений був зовсім не на такій як шукав), женився примусово, бо залетів. І останнього разу, як зустрілася з ним на весіллі в знайомих, то плакав, що жаліє, що втратив мене. 

petrywka пише:Колись дуже довго була сильно закохана в хлопця. Його родичі не проти були бачити мене невісткою, але він крутив світом, бо шукав собі багату красуню. Тепер він розлучений(одружений був зовсім не на такій як шукав), женився примусово, бо залетів. І останнього разу, як зустрілася з ним на весіллі в знайомих, то плакав, що жаліє, що втратив мене. 

а вам і без нього добре)бачите,який бумеранг_)

а вам і без нього добре)бачите,який бумеранг_)

Ага, я йому так і сказала. Що хотів - те й має   

вийшло що права приказка .. Береги ту, которую любишь.... чтоб потом не пришлось жить с той, которая досталась...

КаFетkа, так же можна і про чоловіків сказати... але дійсно по молодості ніхто не береже те кохання... а потім більшість живуть з тим хто залишився

Кавуся це точно не бережуть а потім жаліють і живуть з тією яка дісталась.В мене теж мої 2 колишні хлопці після того ,як з ними розійшлась потім казали що жаліють за мною.А пізно поїзд то пішов.Але всеодно те перше кохання згадується інколи

мамусяАнічки, так згадується, я дуже довго не могла забути своє перше кохання... але час все змиває. А ще так як вперше більше не кохається...

Так нажаль так воно і є кажуть що є перша любов і що є справжня.Але це напевне як у кого.У когось перша це і є справжня,а в когось перша залишається любовю всього життя.
Згадується в мене навіть віршів є багато про те перше кохання.Зараз багато,що розуміється по іншому.Розумієш,що те що колись здавалось"трагедією" зараз смішно виглядає.Але перше кохання буває в в більшості в юних роках і мало в кого закінчується щасливо.Нажаль...

Сумно... бо я більше нікого так не любила як те своє перше кохання!!!

Кавуся і я аналогічно.Жаль тільки,що так пізно те зрозуміла коли вже нічого не можна змінити.

Добре, що я не одна така  
А ще часто ми любимо тих людей, які цього не варті в ід цього розчаровуєшся.. я я колись в своєму першому коханні.

Ми з вами схожі.І я колись розчарувалась і хотіла розійтись,а я к розбіглись то плакала.Зараз не бачились вже декілька років так як живемо в інших містах і в кожного свої сімї.Але потім через деякий час після роставання все таки чула від нього слова,що жаліє що так сталось.а потім що хотів би прожити зі мною все своє життя.Але в кожного воно своє хай яка інколи і важке.Як зустріла чоловіка то те перше забулось думала назавжди,а як виявилось з пройденими роками ,що ні таке не забувається.І тоді коли погано чи якісь не гаразди то згадується саме та людина і про щось,що відбуваться в твоєму житті хочеться розповісти саме йому....Але це не можливо...Ну в принципі можливо,але не можна і навіщо?((