Розлучення - крайня необхідність чи вихід із ситуації???

Не можна забирати дітей в матері,хіба що єдина ситуація,коли вона якимось чином загрожує життю дитині...

В мене чоловік виріс у сім"ї де батьки розійшлися. Дівчата - це реально страшно, коли я чую історії з його дитинства, яке батьки йому влаштували (він ніколи не жалівся і не розказував, але "добрі люди" розкажуть все). Мій каже, що не винує нікого, але мама не дозволяла татові з ним бачитися і налаштовувала проти нього. Тато, коли зустрічався з сином - казав, шо мама погана.
В результаті в тата своя сім"я, в мами - своя. На сина - тупо забили. Ось що страшно!
Всіляке буває, ну не зжилися, ну розлучилися, але в жодному випадку не можна втягувати в це дитину, потрібно просто любити її, а виясняння стосунків - то травма для дитини, яка нікому не потрібна. Потрібно шукати компроміси, заради дітей, просто спілкуватися, щоб діти відчували любов з обох сторін.

Як будуть щасливі батьки то буде щаслива і дитина, навіть якщо вони живуть окремо...

Скоріш вихід із ситуації