Ваші відчуття коли ви вперше побачили своє малятко?

Мені синульку дали не відразу, бо я мала розриви і мене зашивали, але я бачила, що з ним все добре, його віддали татові, мені вже було спокійно і радісно!!!

Дівчата, а які у вас були відчуття коли вам вперше показали і дали на ручки ваше маля???

Мені Деньку положили відразу на груди...ще навіть не перерізав пуповину....відчуття були навіть не знаю які....те що в мене перестало все боліти то точно...і чоловік біля мене заливався слізьми...і мені то було дуже приємно що він розщулився...)

:affraid: :affraid: :affraid: я була в захваті її зразу виложили на живіт мені і вона заплакала вцей момент і чоловік і я заплакала від щастя як зараз памятаю яка вона тепла ніжна мою донечка

Шкода, що мені малого відразу не поклали :( чоловік казав, що він так шукав цицю..хотів їсти. А наступного дня відмовився від грудей!

А моя донечка родилася, як то кажуть у сорочці(вся була в пліві). Як це побачила, то чомусь перше, що я вічула то шок, чому вона така)))))) Але коли протерли і поклали мене на груди то це щось просто неймовірне!!!! Відчуття болі кудись одразу зникло. Щоправда першу ніч її зі мною не було то я навіть не могла заснути, все думала, що з нею. Але від грудей вона не відмовилася)))

Навіть не знаю чи це можливо описати. Це дуже велика радість і щастя. Коли моїх янголят мені положили на груди забувся одразу весь біль, і як було всеодно що я лежу з розкинутими ногами й чоловік десь заглядають в мене.

Відчуття найщасливішої людини у світі, найрозчуленішої мами і найкоханішої дружини у світі!!!!!!!

Я думала що буду плакати, але коли маленьку положили мені на живіт, то думала що рот розірветься - я так посміхалася, мені було так радісно, шо навіть коли лікарка сказала санітарці - "клич всіх родичів сюда - ми народили" мені було всеодно що завалила толпа, а я ледве прикрита...

а я розревілась, звичайно від застя а радості, й досі пригадую, як синочок вперше відкрив свої оченята та довго дивився на мене це дійно найкраща мить у моєму житті!!!

Я пма"ятаю якще я тужилась, тужилась, а тут в один момент, хлюп і живота не має. В цей момент до мене доходить, що все, я Мама!!! Скільки мала сил, то відірвала голову і дивлюсьяк її тримають, а вона така гарненька, трохи було біленьке на ній, а так не синя, не бліда, трохи рожовенька і мені зразу поклали на живіт, оцей тепленький комочок, самий дорогий, самий любимий і довгоочікувний.Її накрили, що мені видно не було, я пробую піднімати голову, заглядаю, а мені кажуть та почекай, ще надивишся, ая очей відірвати не можу. Сльоз не було тільки посмішка від вуха до вуха, і ніколи не забуду як в той момент, як вона вилізла, я по інерції ровертаю голову і дивлюсь на чоловіка. Який той погляд був щасливий. Зараз згадую це все зі сльозами на очах.До груді зразу чомусь не приклали, прикладання було вже десь за хв 40. Правду кажуть, що ця мить найкраща в світі і що вся біль, важкість забувається тутже

а мені маленького тільки цьомкнути дали і зразу віднесли під лампу
памятаю його погляд )) він так безпорадно на мене глянув, так не хотілося його нікому віддавати, але мене ще чекало зашивання ((

Моя манюня за 5 хв потуг вже лежала в мене на животі, якось так для мене швидко)))) Я ще не встигла сообразити, що скоро її побачу))) Думала, буду ридати, а ні... була така шалена радість , що словами не описати... і, напевно, разів з 20 повторила до чоловіка фразу "Все, вона вже з нами, бачиш, з нами"

а я перший раз мацьопу побачила на фотографії...то це зробило моє чекання ще більш нестерпнішим...Але коли побачила, то була безмежна радість...Сльози були не зразу, а десь на наступний день, коли я повністю все сообразила.

ооо, я коли малого побачила вперше на узд то така радість була, ті маленькі ніжки, ручки...то не передати словами

то я не на УЗД, а в роддомі після того як родила, перший раз на фото побачила...Хоча лікарі казали, що після того як дитину витягнули показували мені її, я дивилась але нічого не памятаю (через наркоз мабуть)

ааа, тобі кесарське робили...

ага, кесарське...Хоча при памяті кажуть лікарі була, а не памятаю пів операції

Ну наркоз то така штука, я зараз як почуваєшся, моя братова каже, що довго від наркозу відходила, біля місяця, і боліло все і зір втратила...

Та я вроді нормально...ніяких страшних наслідків немає...Тільки дуже трясло мною від холоду коли відходила

Коли на мене положили мою кровиночку (і перший і другий раз), яку я 9 місяців носила під серцем я відчула таку радість, що словами просто не можливо передати, біль зразу став не помітним і хоч мене при перших пологах зашивали, я вже не відчувала того болю, а очей не зводила з маленького комочка.

Я відчула...полегшення. Після 17 годинних пологів це логічне їх завершення. Я довгий час дивилася на своє жабення (мокреньке, червоненьке, худеньке) і думала - проснулось чи ні у мене материнське відчуття...і напевне скоріше ні ніж так. Вже коли до дому приїхали і до мене почало доходити потрохи що я вже мама - почало приходити і материнське почуття. І це також є нормально. Головне щоб прснулось материнське почуття взагалі а не в якийсь період. І те наскільки ми хороша мама вимірюється не цим періодом, а всім життям. Яку людину ми виховаєм - така з нас і мама.

Я довго не мучилась 5 год.болючих схваток і 5хвилин родів.Коли побачила свого хлопчика,то чуть не плакала від щастя і гордості,що я справилась.Мені теж одразу положили малого на живіт,я довго не могла ним намилуватись.Десь через годину прийшла лікарка і накричала чого це йому не даю грудей.А я як та тютя не знаю що мені робити,то вона показала.І так з ГВ проблем не було.

Відчуття щастя та радості, забуваєш про все на світі))))))))

Скопіюю ще своє повідомлення

"А я свою першу зустріч згадую з сльозками. Під час КР я чи то вирубилась, чи то якийсь додатковий наркоз вкололи. Ну і от...я ще чула як донечку тягнули з живота, а далі нічого не памятаю. Прокинулась вже коли мене дошивали. Так як КР було в 2 ночі, то я вже до ранку лежала в реанімації. Туди зразу прийшов чоловік з свекрухою. І тоді вони мені сказали, що лікарі мені показували донечку, і я ще була при памяті...а я не памятаю :girl_cray: Так хочеться знати ту мою справжню реакцію. Зранку, коли мене вже перевели в палату, то там чекав чоловік. Він мені показав фото доці в перші хвилини життя. Вона лежала під колпаком . Така кумедна була. На повну відкрила свої великі очі і дивилась на татка, від чого йому аж ніяково стало =) А я навіть не можу передати свої емоції, страх, радість, невідання...та все, що тільки можна перечислити. А це очікування поки привезуть мою зозульку, то було щось, але коли привезли, то вона вже була така рідна і така моя...Ніби ми 100 років знайомі...І далі так нас розглядала своїми великими оками...як доросла дівчинка.

А ще, на фото вона мені була схожа на жителів Болівії)) Їх тут в Іспанії купа :crazy:"

відчула що народився сенс мого життя...