Історія моїх пологів

Субота 3 вересня 2011 року, 37 тижнів вагітності. Ще зранку я побачила, що в мене підтікають води, але особливої уваги цьому не надала. Ми з чоловіком поїхали в супермаркет, потім прогулялися, приїхали додому і чомусь я вирішила, що треба пакувати кульки в пологовий.

Весь день все було добре, нічого не боліло, не турбувало. Я спакувала всі необхідні речі (не думала, що це так важко) і як завжди десь в 22.00 ми лягли спати.

Скажу, що в мене все почалося як у фільмі :D
Проснулася я в 24.00 і тут хлопок...відчуваю, що мокра...перша думка народжую...жах, паніка...кричу чоловіку вставай в мене води відійшли...він нічого не розуміє, каже щас води принесу...яка вода я народжую :shock:
Перше, що я зробила почала лазити по форумах :D і шукати, що робити коли води відійшли...розумні мамульки написали їдь в лікарню. Поїхали, в приймальному на мене так двилися, типу чого ти серед ночі приперлася...Поклали мене в пологову палату (ще з рядянських часів) одне, що там було нове то це фітбол, хоча мені від нього тільки гірше було...Сказали спи, набирайся сил...який там сон, весь час поки нічого не боліло я сиділа. Почалося все десь в 10 годині ранку, маленька біль...яку я ще терпіла. Потім все сильніша і сильніша, одні казали до обіду народжу, інші до вечора, але склалося не так як гадалося. Як я тільки кричала, не розумію чого так боляче, бігала по палаті з капельницею...поки я збиралася народжувати то змінилося 2 зміни.

Фініш. Понеділок, 5 вересня 2011 року. Десь в 2 ночі я вже не витримала болі і сказала садіть мене на крісло, за декілька хвилин народився мій синок. Мені його не дали бо я мала розриви. Але я чула, що він плаче і що все добре. Його віддали татові, який до 6ї ранку тримав його на руках. Потім нас перевезли в палату, віддали мені дитину і пішли...навіть не сказали, що з нею робити!!! :D :D :D Але то вже інша історія!!!
Ось так з'явився на світ мій синочок!!! Зараз я все згадую сміючись, але тоді все було так жахливо...я рада, що в мене є мій синочок, воно того варте!!!

Мої роди .

От нарешті я добралась до ПК і можу розказати про свої роди про появу маленької донечки чуда мого. Починалось все із того Що ПДР в мне 21 листопада але я надіялась що все буде швидше що моє янголятко мене порадує скорше та минав вже 39 тижденнь і на носі 40 тиждень я вже і підлоги мила і генеральні уборки робила , і з татом себе тішила та доці подобалось в животику вона не спішила до нас . як сьогодні пам’ятаю була п’ятниція піла я в ЖК вже брати направлення в стаціонар вони мене заспокоїли то ще до понеділка можеш народити та скільки там ,я домовилась із лікаркою що в п’ятниця лягаю в стаціонар і буду родити в неї . Взяла я направлення подз. До своєї лікарки то вона каже не спіши сьогодні давай завтра ,цю ніч я ледве пережила все боліло і на ранок вона мене чекала та я зранку передзвонила і сказала що мене вже нічого не болить все нормально може просто я собі накрутила – передчуттів ніяких не було. І я запитала чи можна аж в понеділок вже прийти вона сказала добре бо ще й місць не було в патології може хтось народить і ми тебе положим .Та не так все сталось як гадалось в неділю зранку в восьмі год я встала з хорошим настроєм пішла сходила в туалет вмилась ,і тут відчула що впісялась але думаю я ж тільки шо ходила в туалет не може бути ну я не звернула уваги а через 5 хв як хлинуло з мене о то вже все я кажу чоловікові в мене води відійшли та паніки ніякої не було я дзвоню до лікарк и а вона якраз здала зміну о то повезло , та вона каже не спіши . Ти помийся побрийся зберися і аж в год так 2 вже можеш іти щоб тебе там не тарбали лишній раз я так і зробила прийшли ми в 2 год поки оформились 3 год пологи партнерські я була з чоловіком мене подивились на кріслі відкриття 4 см та мене нічого не боліло як на диво та коли вкололи фолікулін д ля роз м’якшення шийки схватки почались кожні 2 хв по 15 сек. То я кричала ==дайте мені обезболююче і то вже вони мені шось вкололи та то булька в морі я знервувалась достала соє обезболююче вже готова сама себе колоти так акушерка видерла в мене його і забрала на що в відповідь я почула -так має боліти а ти як хотіла . ну вони скоти рідкісні прошу зробити-- епідуріалку на що відповідь --в нас вято Михайла завтра а анестезіолог в нас Мхайло ---це був тонкий натяк що він не в состоянії нічого робити.І як пішли в 4 год бух….. так ніхто не приходив до мене аж 2,5 год потім прийшла подивилась в 6.30 розкриття 8 см і пропала я мучилась не виносимо спина боліла ніби мене ріжуть живцем , схватки кожні 2 хв а то і не переставали інтервал між ними якщо 1 хв була то добре я кричала як не виносимо чоловік про себе все почув що мав не мав так це не гірше . коли матка відкрилась повністю дійсно нічого вжене боліло спина не боліла ну і я розслабилась скрутилась калачиком і лягла спати ,тутприйщла акушерка і почала кричати ти чого не тужишся .ти маєш тужитись на Що в відповідь почула ПІШЛА НА…… І НЕЧІПАЙ МЕНЕ,поставили капельницю бо схваток я вже не чула і знову втікли .тут ситуація яка я пару разів потужилась і чоловік каже не тужся голову вже видно ага як як воно саме вже виходить він побіг лікарів кликати а ті закрились в капьорці і кажуть що так скоро неможе бути ,посали акушерку подивитись вона як побачила що голова майже вилізла наробила кіпішу давайте швидше вона народжує . Так я ще не була на кріслі вони мене перетягнули ледве , я потужилась трохи і тут чую нетужся стоп ,за декілька сек. Тужся я потужилася і моє чудо вже було в мене на животі ,ЯКА ТО БУЛА РАДІСТЬ ДЛЯ МЕНЕ ЯК ВОНА ЗАКРИЧАЛА ОДРАЗУ Я ОБНЯЛА СВОЮ ДОЦЮ і відключилась так мене потім привели в чуства і почали зашивати наживо це було жесть розривів небуло зовнішніх та в внутрішні трохи були та мені акушерка вирішила зробити корекцію і мене як зшила то я тепер краще виглядаю чим до родів. ЧОЛОВІК НЕВІДПУСКАВ МЕНЕ НІ НА 1ХВ ТРИМАВ ЗА РУКУ ДО ОСТАНЬГО ЗАЩО Я ЙОМУ ВЕЛЬМИ ВДЯЧНА . ТА І САМ БУВ В ШОЦІ ЩО ТАКЕ ПОБАЧИВ. ЯКА ТО БУЛА РАДІТЬ ЯК ОЦЯ ПЕРШИЙ РАЗ ВЗЯЛА ГУДИ ЯК СМОКТАЛА Я БУЛА НА 7 НЕБІ ВІД ЩАСТЯ ТА І ЗАРАЗ ТАМ НЕСПУСКАЮСЬ ЗВІДТИ .

ОТ ТАК Я НАРОДЛА СВОЮ ДОЦЮ ЯНУ 3кг200г довжина 52см

в 8 годині вечора

Й справді підтримка чоловіка дуже важлива, мій теж був присутній на пологах, за що я йому дуже вдячна!!!

Я починаю

Я з дитинства мріяла про близнят. Ті візочки на двох діток зводили мене з розуму. Я просто марила цим. Перечетала купу літератури, що потрібно щоб завагітніти двійнею та нічого путнього не знайшла. Але коли я пішла перший раз на УЗД і мені сказали два плоди, чомусь не повірила. До мене дійшло тільки через пару хвилин.
...почалось ще все в вівторок 20.09 у 4.00 ронку. Я побачила кровянисті виділення, дома було сама. Чоловік на два дні в Київ поїхав. Я дуже налякалась. Зайшла на "малечу", нікого немає. Тільки одна форумчанка, написала їй в приват. Вона порадила викликати швидку. Але я почекала до ранку.Як потім лікар казав, мало злякалась,раз до ранку чекала.
Спина в мене нила уже тиждень, тож уваги на це не звертала. Пішла на планове УЗД. Сказали що плоди уже низько через тиждень народжу. Так я й сказала чоловіку, але в лікарню мене вже поклали. Я сама пішла додому, забрала свої речі, дитячі ще лишила (думаю час ще є). Я ще й повечеряла гарно лікарняним супом на воді, й лягла спати. В палаті зі мною була ще одна жіночка, в неї планове КР в четвер. Спина в мене почала боліти періодично. А ще забула, мене оглянули на кріслі, сказали тиждень ходитемеш .
Я не заснула не на секунду. В 00.00 я зрозуміла, що це у мене схватки такі і уже дуже болючі. Пішла шукати акушерку. Подзвонила до свого лікаря, бо чергував інший але інший він подивився, сказав що уже трошечки є відкриття. Мій лікар запитав через скільки схатки, було десь через 10 хвл. Сказав акушерці щось покапати, щоб зупинити схватки, всетаки 35 тижнів, недоношені. Почали мене капати, колоти. Але манюні хотіли до мами й нічого їх не зупиняло. В 3.00 подзвонила до мами щоб їхала, бо розуміла чоловік уже не встигне. В 7.00 мене перевели в родзал. Усі схватки просиділа на мячі. У 8.00 прийшов мій лікар, сказав будем народжувати сьогодні.
Само смішно було, як я одягала, в перервах між схватками лінзи. Мама коже, щоб лишила, навіщо вони тобі. А я думала, ага, як я малюків побачу!!!!!!!!))))))))
...Одне дитя лежало поперек. Зібрали консиліум з 3 кращих лікарів, всі вони мене мацали на кріслі, але мені уже було всеодно. Вирішили що народжу сама, але спитали мого дозволу. Почалась підготовка до пологів, мама постійно молилась усі родичі також, лікарі готували до всякого. дітки ще не доношені, могли відразу направити в обласний центр. Постійно слухали серцебиття. В 12.30 в мене почались потуги, положили на кушетку. Й почалось. Повен родзал людей, всі налякані, бігають кругом мене, кажуть до мого лікаря "Чого так ризикував?" . Я мало що розуміла, болі були нестерпні. Але в 14.30 мені на груди положили мого Іллюшечку. Відразу заплакав. Мама, яка постійно, стояла біля вікна молилась підбігла й також заплакала, а я собі. Дитятко відразу забрали одягати. Лікар показує мені пуповину, а внона перевязана на вузел. Каже що такого ще не бачив.
...Друге дитя повернулось, але ніжками до низу. Я добре бачила, як він виходить, дуже переживала, щоб усе було добре. Й народила свого Артемчика за другою потугою. в 14.34 І впала без сил. Мені положили його на груди заплакав він чере 15 секунд, це було для мене вічністю. Коли мені уже показали їх двох одягнених, я розревілась на повну. Мама подзвонила до чоловіка. Він також ревів третій раз в житті. Діток положили грітись у кувез, але слава богу дихали саменькі.
... І тут почалось ще страшніше. В мене були внутрішні розриви і їх почали зашивати,без обезболення. Я думала там здурію. Але уже через 15 хвл. відчувала себе найщасливішою, лежала на тій кушетці мені ще щось годину капали й так мені було добре.
Потім мене відезли в палату. Палата була окрема, для з двома ліжками, мені й мамі. Й два малесеньких, а в них мої сонечка просили їстки. А молочка в мене не було. Мама побігла по суміш. І я кормила їх сумішшю, до грудей постійно прикладала й молочко через три дні зявилось. Було тяжко, жовтушко, не набирали вагу, капали глюкозу. А венки в них як ниточки, сколюали їх так що мої синулі були сині.
Але уже все позаду. Я дома. І я й найщасливіша мама у світі. Тяжко звичайно з двома, але я впораюсь, заради своїх діток, заради смислу свого життя.!!!

Хтось вже то читав... тож повторюся...
Почну, напевне з того, що довго не наважувалася – все знаходилися причини - погана робота, маленька зарплата, пожити для себе, кинути курити… Кинути курити!!!
Але час іде… почала задивлятися на вагітних дівчат – які вони прекрасні , щасливі і загадкові - в них живе диво …
Все! З Нового року кидаю курити і починаємо планувати!
27.12.2010 рахую по календ арику – сьогодні безпечний день, 100% можна не захищатися – романтичний вечір… ранок… СТОП! Як це я рахувала? Овуляція!!!
Зустріли ми Новий рік, відсвяткували Різдво і Старий Новий рік… Тоді в «Сільпо» продавалася дуже солодка і соковита морквочка – я її кілограмами лопала, чоловік подивився на це і сказав мені що я вагітна – кажу «кинь курити, подивимося що ти їсти будеш»…
14 січня – 15 січня – 16 січня… боюся навіть подумати, щоб не спугнути… 17 січня - Купую тест... Біжу додому… 1 хвилина, 2,3… шо ж так довго… наважуюся подивитися… // … сльози навертаються - в мені живе ДИВО!!! Ледве дочекалася чоловіка з роботи, він розсміявся, обійняв мене і сказав – « я ж казав що ти вагітна»!!!
Першим ділом біжу до коліжанки –« Наталочка, в мене //» !!! (вона САМЕ ТОЙ лікар). УЗД підтвердило – є плідне яйце, ще сказали що могла бути двійня, але не склалося… розстроїлася… але ж одне дитятко в мене буде !!! Щастя!!!
Коли я вийшла з кабінету я вже була зовсім інша – в мені жила загадка, хотілося кричати всім, але не можна – це наша таємниця!!!
Потім була чудова вагітність (з токсикозом , безсонням , +20 кг, і т.п., то все дрібниці) але я була впевнена – ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!!!
ВЕСНА… ЛІТО… і ось почалася ОСІНЬ! ПДП 17.09…
06.09 їду на Мечнікова домовлятися… Такий приємний, уважний молодий лікар, все так гарно, каже що голівка вже низенько і родити вже зовсім скоро, я розквітла…але… Усик не дозволяє!!! Сказав що з вадою серця родити тільки в Медінститут!!!
МЕДІНСТИТУТ!!! ПАТОЛОГІЯ!! ! Про нього можна писати багато поганого – в палаті нас було десятеро, умов (туалет/душ) ніяких і пані АЛЛА! О, пані Алла, це приємна жіночка вдень і катастрофа вночі – вона хропіла як маленький реактивний літачок… АЛЕ… Літо!!! Всі такі пузаті і гарні… Зараз згадую ті часи як санаторій чи піонертабір!!! Зразу завели ТАБУ на всілякі страшилки, багато сміялися і підтримували одна одну!
7 вересня …8…9…10…15…17… Лікарка кожний ранок питає – « Ну як?» Кажу – «Так само»
18…19…20… Ніхто з палати не родить – всі чекають… Я маю бути перша!!!
24…25… відкриття 2 пальця
Все! Вирішила робити свекру подарунок на ювілей – онучка на 50 років це круто! Самий кращій подарунок!!!
26.09… « Ну як?» - «Так само»
27.09 Всю ніч не спала… дякую, пані Алла!!!... 10 година ранку… Крісло… Відкриття 2 пальця… четвертинка таблетки… сьогодні будемо народжувати!!! 11-12-13 година - відкриття 2 пальця… дзвоню до чоловіка, він приїжджає … 14 год - переводять в родзал, ставлять крапельницю, щось колять (вже не пам’ятаю)
15…16 година - за «допомогою» лікарки відкриття 3 пальця
17…18 година - почалося - схватки, дуже хочу спати – засинаю на ходу… схватки слабшають… не можна спати…холодна вода… прокинулася… фітбол, масаж, відкривання вручну … 19…20…21…- холодна вода… прокинулася …схватки, фітбол, масаж, присідання, відкривання вручну… Закрадаються думки про КР, але вже пізно – голівка занадто низько… Лікарка повторює – «до дванадцятої народим!!!» Точно, а я вже і забула – треба подзвонити привітати свекра з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ – сказати що подарунок вже майже готовий!!!
22 година… як вже хочу на крісло… 22-45 УРАаааааааааа!!!! КРІСЛО!!!!
23-00 Маленьке, червоне ДИВО плаче на моєму животіку, прицямкуючи губками шукає цицю!!!
Далі було багато болю, тому розписувати все не буду, скажу одне – це дивовижно, відчувати СВОЮ ДИТИНУ!!! Описати це неможливо – це сотні метеликів, які зриваються в небо при кожному погляді на свою кровиночку, це сотні ножів в серце при розумінні що ЇЙ боляче!!!
Дівчатка, я бажаю всім відчути цю радість материнства, і, дай Бог, не один раз!!!

Розповім і я)))
Спочатку передісторія))
Діток я любила страшенно, і завжди мріяла про донечку Маргариточку... Тому одразу після весілля, ми з чоловіком перестали застерігатись. Йшли місяці, але я не вагітніла. Але і не звертала на це уваги,робота, диплом..., поки не звернулась до свого Г з проблемою нерегулярних М, а вона запитала, чи не плануємо ми дитя, бо М треба регулювати протизаплідними таблетками... І тут я задумалась... А моя Г вирішила в першу чергу перевірити чоловіка. Аналізи виявились невтішними... Погана спермограма через дві інфекції, які повністю не виліковуються, лише можна знизити індекси і тоді пробувати вагітніти... Розпочали ми лікування. Антибіотики, уколи, таблетки, краплі... Під час лікування виїхали в Іспанію, і тут вже доліковувались. Потім, через півроку, знову повторили курс, і пішли здавати аналізи вже тут, щоб подивитись, чи є результат лікування... Результат був, ще й який!!!Тих інфекцій в нас не виявили взагалі)))
Знову почалися місяці чекання, затримки, розчарування...
Вирішили ми перевіритись заново((А тут це довгий процес, бо лікарі приймають лише по запису і на пряму до потрібного лікаря не потрапити... В серпні нас записали на жовтень до гінеколога, а той нас направив до лікаря по плануванню сім"ї, з ним мали зустріч в лютому...Зробили мені вагінальне УЗД, сказали що все добре, і сказали здати два аналіза крові, один на 3 день М, другий одразу після М. і призначили наступну зустріч на 30 березня.
Пройшов лютий, я стала помічати, що багато їм і поправляюсь, не можу в автобусах читати і постійно хочу спати... Про вагітність боялась навіть і подумати, щоб не зурочити... Але наближалась дата зустрічі з лікарем, на яку я мала прийти з результатами аналізів, а М як були ще на Різдво, так і нема... Тест боялась купляти, щоб знову не розчаруватись... Але, все ж таки 13 березня наважилась... Зробила... З"являється 1 полоска... і... о, Боже... друга... Мандраж, метелики в животі..., сльози на очах... Кажу чоловіку, він не вірить, біжить в аптеку ще за одним... Знову //))) Ура!!! Нарешті!!! А чоловік не вірить))) Здала сечу на підтвердження, ура, маю листочок, де написано, що тест на вагітність позитивний!!!
Далі було УЗД, де я вперше почула серденько своєї дівчинки, сказали, що ембріону 7тиж і 6 днів))
Вся вагітність пройшла, як книжка пише. Жодного поганого аналізу чи УЗД, ніде і ні разу мене нічого не боліло. Вела досить активний образ життя...
Пологи...
Чомусь настроїла себе, що народжу швидше за ПДП, і з 38-го тижня щодня прислухалась до себе, а доця чемно сиділа)))Це чекання просто вбивало... Завтра ПДП, а в мене навіть живіт не опустився))) Внеті вичитала, що можна попригати, зробити масаж сосків.... Зробила...
Субота, 12.11, ПДР... В 7:00 відправила чоловіка на роботу, а в 9 проснулась від того, що мокра...Почали відходити води.Подзвонила чоловіку, щоб вертався, а сама в той час поприбирала в кімнаті, помилась. Приїхав чоловік, я ще його постригла))) бо чекали на свекрів, ті мали нас відвезти на швидку. Схваток в мене не було.
16:00 мене оглянули на кріслі, сказали, що народжуємо, відкриття 2см... Перевели в палату,поставили крапельницю з окситоцином, і що 10 хв приходила лікар збільшувати швидкість капання...
18:20 почалися схватки. Що 2хв по 30 сек... Кожні півгодини заходила лікарка, пропонувала обезболення, а я відмовлялась, хоч біль була жахлива.
20:00 помінялась зміна, вже інша лікарка подивилась відкриття, було 5 см. і стала пропонувати анастезію... Я відповіла, що ще можу терпіти (маю високий больвий поріг), а вона сказала, що пізніше, навіть якщо проситиму, то вже не дадуть, бо не буде смислу))) І чоловік вговорив мене погодитись, боляче йому було наблюдати за моїм лицем під час схватки...
20:30 поставили епідуральну анастезію, це був самий важчий момент, бо йшла схватка за схваткою, а треба було сидіти і неворушитись, щоб не наробити собі біди... Але після неї наступило полегшення,тиск на матку відчувався, але болі небуло, заніміла одна частина тулуба...Можна було вздрімнути)))
23:00 повне відкриття. Відключають всі крапельниці, прибори і везуть в родзал... А в мене дві думки в голові: що не встигну народити 12-го(13 страх як не хотіла)))) і що як же я маю родити, як з того переляку я ні схваток не відчуваю, ні потуг немає))))
23:15 сказали тужитись, за першим разом я проштовхнула доцю в таз, бо вона так і не опустилась.
23:20 поклали моє щастя на живіт)))Раніше, коли представляла собі цю картину, думала, буду ридати, але навіть сльозинка не викотилась, Був лише шалений восторг, до чоловіка певно разів з 20 повторила фразу, що вже все, і вона, нарешті,вже з нами!!!Моя мрія, моя Маргариточка!!!
Потім мене зашивали, а доця лежала в мене на животі і голосно цямкала кулачок))) Потім перевезли нас назад, у дородову палату, там ми пробули 2 год під наглядом. І лише після того нас поселили в гінекології, у відділі для породіль.Палата була двомісна, і біля кожного ліжка біли розкладні стільці для родичів, пеленальний столик з усім необхідним для діток, і ванна кімната з необхідними речами для мам))
Першу нічку моє чудо спало з груддю в ротику, а я роздивлялась її... А на ранок її забрали в неонатологію під лампи і крапельниці, бо в доці була жовтушка, там вона пробула тиждень часу, а мене на 3 день виписали...Про те, як повертатись додому без дитини, я описувати не буду...Та ще й впридачу бачити її сколоті всі ручки, торчащий катетор в голівці, бо вже на руках небуло де колоти...На 3 день в мене прибуло молочко, і мені з живими швами приходилось з ранку і до вечора сидіти в доці, щоб кормити її груддю,понатирала собі ті шви так, що вечорами вила від болі...
Прокололи доці весь курс, а жовтушка не відступала... Почали підозрювати Синдром Крігер-Найяра,який зустрічається раз на 1000000 новонароджених, передається на генному рівні і не лікується, з тим її і виписали... Але, дякувати богу, жовтушка пройшла, а цей синдром не підтвердився!!!
Про щастя, яке подарував цей маленький комочок, не хватить слів описати!!!

Історія коротенька.
Тиждень відсвяткувала різдвяні свята в передпологовому відділенні. Це був 40 тиждень вагітності. 10 січня ввечері зібралися з дівчатами сусідками по палатах на посиденьки. І я з подругою Наталею жартували, що сьогодні удвох підемо народжувати, у неї як і в мене 3 пологи. Посміялися - та й усі спати порозходилися.
І от відчуваю я лежачи,що щось не те... 23.30. І тут стукіт у двері... та сама подруга Наталя.
Каже: що йдемо?"
І пішли разом... наввипередки. Ледь добігли до родзалу.
Добре,що чоловік підіспів. Його підтримка була дуже важливою.
І о 24.15 год 11 січня моя доня вже плакала

Супер, всім би такі легкі роди!!!

Я всім бажаю таких легкихі швидких родів як мене.

Перші пологи у мене були довші з 3 ночі до 6 ранку. І було боляче. Другі і треті- як то кажуть у народі- вистрелила

такі гарні історії, поплакала.. знову ностальгія ))

а мені сьогодні снилось що вагітна......надіюсь що другі роди пройдуть так же легко як і у Наталі))))))

Ми з чоловіком лялю почали планувати зразу після весілля, пів року щоденних старань і є ))))) 2 полосочки )) руки трясуться, сльози ллються .. ми станемо батьками ) вагітність протікала майже ідеально, я завжди на крилах, нічого не болить, бігаю, літаю…
Прийшов час - 15.10.11 , а наш хитрунчик засидівся в животику і не хоче виходити. Ну я ж терпіти не можу. Хочу вже його побачити!!! Миття підлоги, танці, інтим… нічого не допомагає ( Поклали нас з малючком в ПБ з переносом, тиждень клала якісь свічки , готувала матку до пологів. Ну і звичайно кожна мама знає скільки сходинок в род домі )) цим я займалась тиждень перебування в ПБ )
НЕДІЛЯ. Коханий забрав мене додому помитися . Ну і звичайно вирішили трошки …….. Зробили діло )) і зразу почав піднивати живіт. Думаю - не з моїм то щастям, ще не вони. Поїхали в перукарню, схватки вже регулярні з інтервалом в 7 хв . Ага, напевно всетаки вони, поїхали ще в Сільпо, накупили мені винограду, йогуртів, салатиків, стоїмо в черзі до каси, інтервал вже 5 хв. Прижаю в пологовий, нікому нічого не кажу, треба ж покупки всі згамати, завтра ж вже не можна буде )) сижу, трощу ) а живіт вже так добряче ниє. Відправила чоловіка додому виспатись і дуже про це пошкодувала. Схватки кожні 3 хв, йду до чергової. Оглянули мене, відкриття немає, кажуть гуляй. Хожу я по безкінечному коридорі, біль вже сильна, думаю про чоловіка, як ж він мені зараз потрібен… Вертаюсь в палату, дівчата мене підтримують, кажуть що будуть зі мною до кінця, не заснуть. На годиннику 12, ніч, всі всетаки позасинали, йду я знову на крісло, відкриття немає, я в відчаї. Схватки вже жахливі. Дали мені якусь таблеточку і я на хвилин 20 вирубалась, просинаюсь від страшенного болю, схватки кожні 2 хв, йду в туалет а прокладка мокрезна. Знову взяли на крісло, відійшли води. Нарешті довгожданий род зал, відкриття і далі немає. Приїхав мій лікар і чоловік , вирішили стимулювати. Біль страшна, сижу я на фітболі, чоловік ззаді , цілує мене в голову, а я прошу Бога щоб все закінчилось. Стимуляція ефекту не дала, відкриття заледве на пів пальця вирок - КР. Страшенно хотіла родити сама, але як подумаю що мій синочок без вод там мучиться вже 5 год, та і я вже сил не маю. Погодилась. Коли робили анестезію здавалось це вічність, анестезіолог мала вколоти її між схватками, а вони вже були майже без перериву, тому зловити момент було не легко. Почалось. 5 хвилин, і живіт розрізали, малючка дістали.
Лежу, бачу своє чудо, чмокаю його в чоло )) Щастя море ) Потім зашивання, не можу дочекатись коли ще раз побачу свій комочок, прокручую в голові картинку як Максик лежить на животику в щасливого татуся )) (нажаль малого так і не положили на живіт таткові, а віднесли грітися під лампу ) Коли операція закінчилась чоловіка закликали допомогти мене перекласти з операційного стола, пам’ятаю його погляд, йому так тяжко було дивитись на мене в такому стані і знати що він нічим не допоможе… В род залі ми пробули ще 3 год. Спочатку синуьку носив татко, а я могла тільки спостерігати за ними, потім прийшла акушерка і туцьнула мені його на живіт. Він зразу ж присмоктався до циці і так ми пролежали пару годин, поки нас не перевели в палату.

В 6 ранку на світ зявився мій пустунчик ))
4400, 56 см

Оце, бідненька Тася помучилася. Та ті страждання варті улюбленої посмішки синочка

Таня, от читаю і все ніби бачу.....може через рідні стіни роддому))))Аж сльози виступили.....Будь який біль вартий цього...коли дивишся як твоє малятко тихо посопує в ліжечку, як обіймає тебе, цьомає, сміється розумієш що ти найщасливіша людина на світі!!!!!

))) перших тижні 2 я думала більше ніколи в житті туди не вернусь, а тепер ще дівчинки хочу ))

Я вже народила доцю,30.10.Ми вже вдома.Ще не знаємо,як назвати.А історію пологів напишу трошки згодом.

Ksush@, вітаємо-вітаємо, ура!
Ростіть здорові, добре почувайтеся і спіть ночами.

Ksush@ ВІТАЄМО

Ксюша вітаємо з народженням донечки, хай росте здорова і щаслива!!

вітаємо вашу сім*ю з поповненням...Нехай донечка росте здоровенька на радість всім рідним))

Напишу коротенько історію своїх пологів,пока дитя спить.Мене ложили ніби-то з переношенням в патологію.Пішла я в понеділок з самого ранку лягати.Мене на приймальному подивились і сказали,що вже є 2 пальці відкриття і положили в родзал.Насварив завідуючий,чого вночі не прийшла,бо ж мені цілу ніч живіт болі незрозуміло як.Я злякалась цього лікаря,питала,чого мене в фізіологічне не положили,а в обсерваційне.Сказала сама собі,що в цього лікаря я родити не буду.Я реально його боялась,бо наслухана була про нього.Коротше,до обіду мені живіт перестав боліти зовсім.А ще пройшла і УЗД,і КТГ тоді.Показало,що в мене все добре,вагітність доношена.А цей лікар працює щодня до 16 год.І я собі поставила ціль:родити сьогодні вночі,поки його не буде.Я собі "медитировала",присідала біля тої драбинки за день більше 100 разів,аби тільки якось пришвидшити все.До одного місця все.Приходять в 21.00 нові 2 лікаря,нічна зміна.Подивились мене і сказали,що змін ніяких,і немає чого мені займати родзал,та й перевели в патологію.Це було в 21.00.В 22.00 в мене там почались справжні перейми і відразу з інтервалом 3 хв.В 23.00 інтервал скоротився до 1.5-2 хв. і стали конкретно сильніші болі.Іду кажу медсестрі це,вона викликає цих самих чергових лікарів(в нас завжди тільки 2 чергують),вони мене дивляться,кажуть,що я родитиму і переводять назад в родильне відділення,ще й в той самий родзал.І десь в 1.20 я родила.Велика різниця між першими і цими родами.Ці були важчі.Та й в мене якийсь настрой був незрозумілий.Бо першу доцю я родила,коли були ще ті колишні родзали.А тут родити на ліжку...Я від неожиданних умов була в шокованому стані з першої хвилини.Я ж і вчилась на акушерку,то на практиці бачила багато родів.І сама родила ще в 2003 р.по таких же правилах.Я знала,що зараз все не так,але не могла уявити наскільки не так.Тому мені в цій обстановці було ой як дико.Думаю,це теж зіграло свою роль в моїх родах,що вони виявились важчими,бо спочатку я була настрояна на легкі роди.І я не уявляю свого чоловіка на цих родах.До речі,я йому подзвонила,коли вже родила.А він думав,що я в патології сплю собі.Я в своїй ситуації впевнена на всі 100%,що зробила правильно,що не визвала його на роди.Мені ще й досі моторшно стає,як згадаю ці роди і пози,в яких я тужилась.А про перші роди я забула на другий же день,а тут вже 1.5 місяця...І напевно ще не кінець всьому.Бо в мене після перших родів був невеликий розрив промежини і в цих родах цей рубець лопнув.Наклали шви,звичайно.І я собі дивлюся зараз в дзеркальце і бачу,що шви розійшлися,і відчуваю,що щось там не так.І боюся іти на огляд,бо ж цей розрив треба буде якось ще зашити.Не знаю...Всім бажаю легких пологів!

Головне, що в тебе на руках вже є донечка, з часом все забудеться!!!
П.С. А кажуть другі пологи легші, виявляється як кому пощастить

Kavusja пише:
П.С. А кажуть другі пологи легші, виявляється як кому пощастить

Да,тут як кому.Все індивідуально.