На роздоріжжі: що є правдою а що вимислом!

Коли немає чого робити лізуть різні думки в голову)))

Переконайте мене люди чи є Бог на світі, чи може таким чином було створенна мораль...Що робити можна а що ні...Погодтеся нашу Україну важко назвати набожною..У нас не лишилося нічого людського...Ми навіть Пасху називаємо Паскою і не розуміємо значення цього свята..Що то є і нащо ми ходимо в церкву...Ми вінчаємося вцеркві ісприймаємо це просто як навічно іпо любові,але насправді то зовсім інший обряд...і має бути чоста душа і світлі помисли...
Я спілкуваолася з нашим місцевим Батюшкою...там його так називають у моему рідному місті...Дуже приємний чоловік і чим більше я з ним про все говорила...про те як требажити і про те хто я взагалі для суспільства і для природи...То зрозуміла що я ще більше заплуталася і нічого не розумію...

Я не віруюча...Я такою сеьбе вважаю...бо не сповідуюся не ходжу на причастя, не ходжу до церкви і не виконую заповідей...Я грішна людина, нічого не роблю для природи...недопомагаю людям які того потребують...адумаю лише про власні інтереси і власну сім*ю...
Чесно скажу...дуже хотілося знайти спокій своїй душі, не думати про гроші, про матеріальні блага, не думати про чиїсь думки...про те що люди скажуть...а віддатися вірі...вірі в Бога...вірі в природу...Вірити і жити далі...

Сьогодні переглянула один фільм...Сподобалася фраза: Якщо ти не хочеш жити далі...треба все міняти..Ось і мені захотілося поміняти все....і своє ставлення долюдства взагалі...

Я думаю віра в Бога не залежить від того ходиш ти в церкву чи ні... це стан душі...

Вірю, що він є... вірю в його силу!!! Але я не ходжу до церкви, не святкую церковних свят... в мене своє бачення всього цього!!! Я дуже грішна людина, маю погані думки, іноді роблю погані вчинки... я така є і мене таку створив Бог. Хочу змінити себе, але не можу... Пробую допомагати іншим, але не все в моїх силах... вийшло щось типу сповіді... ага і про сповідь... я не сповідаюся... не вмію, не хочу... все, що я хочу сказати Богу можу сказати це думками... або вчинками!

Задумалась....
Я вірю в Бога.І дуже часто Бог допомагав мені.Чому я знаю що саме він?Бо вже не було помочі ні від кого(І тоді я почала щодня молитись щиро,з відчаю-я вірила,і мені Бог поміг!Верніше я знайшла вихід!Звів з потрібними людьми.
Але віра в мене в серці.Я не ходжу в церкву,бо так треба.Ходжу коли я відчуваю що мені треба!
Часто дякую Богові за все що в мене є.
Але грішна..Маю погані думки часом,злюсь багато!Це мені самій не подобаєтся і мені соромно(
Найчастіше прошу в Бога терпіння,сили і здоров"я!

Вірити чи ні,це вибір особистий.Нажаль ми починаємо звертатись до Господа лише коли нам погано..і дуже часто забуваємо подякувати за все,коли нам добре..

Я також не ходжу по неділях в церкву і сповідалася лише раз, але вірю! Маю таку історію - декілька років тому сестрі поставили важкий діагноз - пухлина, потрібна була операція на серці, робили її тільки в Київі і прогнози були невтішні. Але знайшлася людина, яка навчила які молитви і як часто читати (Отче наш, Богородицю, Вірую) і сталося ДИВО - лікарі розводять руками, справді, ДИВО. Зараз маю двох чудових племінників!
Не вірю в священників, але є люди від Бога, дратує коли в кожному дворі по церкві, іду не коли "треба", а коли сама відчуваю потребу...

Я вірю в Бога.Але,як і всі попередні дописувачі,в церкву ходжу дуже рідко Сповідалась останній раз років 8 тому.В мене мама ходила в церкву щонеділі і частіше,співала там.Зараз уже декілька років хвора(не ходить після інсульту),але вона просить священника і той перед Паскою завжди приходить посповідати її.І нас,дітей,вчить,що треба ходити в церкву.І батюшка каже,що не ходити в церкву-це є гріх.А я і в хаті вірю в Бога,молюсь йому.І теж вважаю,що все іде зсередини. Вірити в Бога треба.Бо більше немає кому вірити на цьому світі.А так-помолився,поклався на Бога,і воно якось спокійніше.І,мабуть,не має значення,як ми віримо,правильно чи не правильно,вміємо це робити чи не вміємо,головне-щиро.

батюшка не правильно каже... не можна так казати, не можна людей примушувати... кожен сам має прийти до того ходити йому в церкву чи ні...

В кожного свої переконання:в батюшок свої,в нас свої.Головне для Бога,на мою думку-що в нас всередині.

Тут думак може бути безліч, мільйони і всі вони є правдивими...всі абсолютно..Бо в кожного свій Бог, в кожного свій Бог у серці,в душі, в думках..

Думаю до церкви треба ходити лише коли ти готовий до цього, не примусом..Ти маєш того хотіти і не просто молитися а прочитати всю біблію і знати кому ти молишся і хто то є...

Я мала поштовх у своєму житті, так його назвем в лапках...Не зналаде себе подіти і чим заняти свою голову від поганих думок..Я настроїлася і пішла на сповідь....але то було більш схоже на розмову з досвіченною людиною...Він багато сказав мені того...чим я керююся досьогодні..Чесно кажучи те все проблем не вирішило...Вони нас не покинули...Але в мене змінилося до них ставлення...Я стала більш спокійною і розумію...Що треба вірити...попри все...щоб там не сталося треба вірити і разом з тим діяти...Вірити в те що твої діяння підуть на пользу і все стане на свої місця.


Не вірю в те що молитва допоможе вилікуватися від пухлини...от чомусь не вірю...То сам організм переборов те все...або ж лікарі щось наплутали як завжди...

Юль, помилки бути просто не могло, було безліч МРТ і всяких знімків, за пухлиною стежили, за її розмірами, а потім її не стало, розсосатися сама по-собі вона також не могла... але переконувати не буду, просто поділилася історією зі свого життя!

Хто зна що то за сила допомогла...Головне вірити в те що все буде добре і при цьому щось робити...

А з приводу пухлин трохи знаю...бо в дитини теж проблема...робили мрт, слава Богу що нема очагів...то кіста...там вона і лишиться до кінця. З ними живуть люди і не знаючи того...а у нас проявилася і маємо невтішний діагноз..

Віра може творити чудеса.Шкода тільки,що не завжди.